Вело Чорногорія 2012 - День 11 -Завершення подорожжі

В 5 годин ранку задзвонив будильник і ми почали швиденько збиратись. Присіли на дорожку, перекусили.

Далі на коней і до аеропорту, через паром і Тіват і ось менше ніж за годину ми на місці. 

Вело Чорногорія 2012 - День 10 - День відпочинку

Нарешті ми його вичислили, оте створіння, яке забезпечувало фонову музику у таборі. 

 Ось вона- цикада, така мала, а стільки шуму від неї. Так і  горланила, поки один з Чехів, який показував її дитині не штурхнув біля неї палицею. Потім ми знайшли ще одну, видно у них тут як мінімум дует. 

Вело Чорногорія 2012 - День 9 - Бока Которська і не тільки

Ранок видався казковим - привідкривши тамбур намету досипали з виглядом на бухту. Встали досить рано, адже у нас сьогодні хоч і радіальний виїзд, але досить насичений. Програма мінімум - об'їхати бухту по периметру. А от далі бажання розділились. Нас манив класнючий  серпантинчик, а Сєка не бажав більше вверх їхати, тому націлився на Родовічі. Вовчик після деяких вагань таки прийняв сторону Сєки, але поки ми усі рухались разом до парому. Цей вид транспорту тут користується великою популярністю, він не тільки і не стільки зменшує відстань для таких як ми, але у багатьох варіантах є єдинодоцільним способом добратись з пункта А до пункта В. Ось так виглядає ця чудо-машина

Вело Чорногорія 2012 - День 8 - Ми їдемо до моря!

Наша подорож сьогодні почалась з досить цікавої історії. Справа у тому, що попросивши вчора води на вечір у  жителів біля озера, чоловік швидко виніс нам 5-ти літровий бутель води і обміняв його на наш аналогічний пустий. Ми припустили, що вода у них може бути привозною чи приносною (адже чому у нього в хаті стоять набрані бутлі), тому не стали просити більше. Води нам вистачило, але зранку з собою у дорогу вже майже нічого не було. Тому одразу як рушили почали шукати де набрати води, бо їхати вгору під сонцем без неї не дуже весело. Зупинились під деревом, як побачили якусь споруду. Хлопці пішли з пляшками шукати щастя, а я лишилась біля речей разом з якимись людьми, що припаркували свою машину у тіні. Нікого живого біля того будинку хлопці не могли знайти, а отже ми залишались без води. Зрозумівши це незнайомці з машини дістали пляшку купленої негазованої води і вручили мені. Це було так приємно, і не через те, що у нас тепер є вода (ситуація не була катастрофічною), а через прояв людської доброти. Коли повернулись хлопці, серби, судячи з номерів машини, бажаючи допомогти нам чим можуть запропонували ще й хліба, але ми люб'язно відмовились, сказали, що їжа у нас є, і ще раз подякували за воду. 

Їхалось непогано, після підйому на самому початку йшла відносно полога ділянка шляху, а там ще один торчок і майже спуск. Але знову нас виснажувала спека. Ми мріяли про хоч якусь хмаринку на небі, але вони, мабуть, усі були десь на півночі, над Тарою і Дурмітором.

Вело Чорногорія 2012 - День 7 - Дорога на Нікшич

Почну сьогоднішню розповідь я з опису кемпінгу, який нас приютив цієї ночі. А розказати, виявилось, є про що. На перший погляд - звичайний садок, який у руках підприємливого господаря перетворився у кемпінг.  Для цього на дерева повісили два бачка - от вам і душ. Поставили декілька стільчиків чи лавочок для комфорту. Туалет - типу сортир і визначна споруда - вказівник на озеро

Вело Чорногорія 2012 - День 6 - Сєдло та Півське озеро

Сьогодні ми мусимо наздоганяти графік, який ми трохи перекроїли, щоб залишитись у кемпінгу на декілька днів. Це нас особливо не лякало, так як велика частина сьогоднішнього маршруту - вниз. Але спочатку нас чекав перевал Сєдло. Не знаю як він нас, а ми його чекали з нетерпінням. Буквально декілька кілометрів по трасі Жабляк-Нікшич, на яку ми з'їхали на всякий випадок, щоб не блуканути чи не набирати зайвої висоти і ось він поворот, який виводить нас на нешироку добре асфальтовану дорогу, по якій інколи проїжджають окремі машини. Підйом почався одразу, але його градієнт навіть дуже комфортний. Далі він все ж таки трохи збільшувався, та на нього ніхто, здається, не звертав уваги, тому що те, що ми спостерігали навкруги просто заворожувало. 

Вело Чорногорія 2012 - День 5-Боботов Кук

Дощ, що йшов вночі трохи тривожив душу, не хотілося щоб погода сплутала усі плани. Але ранок був ясний, а значить ми точно виходимо на маршрут, а там далі буде видно. Підйом в 6 годин. З виходом щось забарились, лише в 7 годин покинули кемпінг.  Спочатку нам треба спуститись до Чорного озера. Обходити через місто не було бажання, та й не доцільно. Знаходимо якусь марковану дорогу в рухаємося по ній. Через деякий час збилися з маркування, але не страшно, напрямок маємо, ліс дозволяє йти навпростець. Стежку, а точніше добру дорогу, віднайшли досить швидко і скоро вийшли вже на знайому дорогу навколо озера. Ранок. Усе вже починає прокидатись, над озером тягнеться димка, здійснюють ранішню пробіжку свідомі люди.

Вело Чорногорія 2012 - День 4 - Каньйон Тари

Сьогодні зранку можна нікуди не спішити, виспатись. Хоч довго валятися у спальнику не давало бажання помитися ще теплою водичкою, поки вона у бойлері не закінчилась. Декілька слів про кемпінг. Як виявилось це і був той, що ми собі відзначали ще дома. Територія кемпа досить велика, і навіть при не малій кількості людей почуваєшся зручно та комфортно. Є окремий будинок, в якому кухня, души і туалети. На території ще обладнані місця для прання чи "технічної" мийки: капці наприклад помити і т.д. Про вай-фай я писала у попередньому пості. Правда покриває він усю територію лише теоретично, тому для кращого звя'зку приходилось підходити до рецепції. Та й перебої з ним траплялись. Є бесідки, лавочки, місця для сушки речей, можливість зарядити пристрої. Напевно, усе що потрібно для забезпечення комфорту туристу. І усі ці зручності всього за 2,5євро людина/ніч (думаю ціна коливається в залежності від кількості наметів, що люди займають, а також наявності машини). І не менш важливе - чудова природа і вигляд на гори, який радує око.

Вело Чорногорія 2012 - День 3- На зустріч горам

В 4 години продзвонили будильники і ми тут же почали збиратися. Вова навіть не заставляв усіх чистити зуби, як у минулі рази, але сам цю корисну процедуру не оминув, а якщо вже витащив зубну пасту, то і решта скористалися нею. За цю гігієнічну парухвилинку у спішці зборів він поплатився. Зубна паста разом з бритвою так і залишилась між коліями у Бару.

Проїхавши 600м ми вже збирали велосипеди на пероні. Наш потяг вже стояв. З вигляду трохи кращий, ніж ми очікували, бо вчорашні, які були помічені на станції нагадували Нью-йоркські вагони метро 80-х років. Квиток до Майковца нам обійшовся по 6 євро з кожного. Прийшлось ще доплатити за велосипеди вже у самому вагоні. По 4 євро - одразу повідомив нас провідник, і виписав, як і належить, квитанцію. З середини потяг нас приємно вразив. Окремі купе по 6 сидячих місць. Прозорі двері з шторками, кондиціонер, розетка, дзеркала, столик. Велосипеди за згодою провідника ми лишили прямо у проході, без будь-яких проблем.

 "mi scusi"

Вело Чорногорія 2012 - День 2 - Морське узбережжя

Прокинулися ми сьогодні в 6 годин. А все через те, що Вова всіх розвів, і вказав час по нашому, а не по місцевому. Але ніхто на нього не образився, виспались ми добре.  Поки сонце ще не вийшло із-за гір ми оглянули місцевість, пофотографувались і навіть знайшли ще трохи затінку, щоб поснідати. Як же ж добре рано вставати, в 8 годин ми вже були готові рушати.

Вело Чорногорія 2012 - День 1

Цим постом починаю цикл присвячений велоподорожжі по Чорногорії, яка успішно відбулася в період з 13 по 23 серпня 2012 року. Країна чорних гір, чистючого моря і палючого сонцю дуже привітно зустріла чотирьох бравих велосипедистів з Вінниці. А ось і склад учасників:

                                                     Влад                                      Seka                                         Вова

і Я

Подорож почалась з Вінницького Аеропорту, який явно не очікував велосипедистів, і поява 4-х великих чохлів наробила там маленький переполох.

Велопохід на Шацькі озера

Думаю мало хто з нас не чув про Шацькі озера, мабуть, багато хто там вспів побувати. Мене, чесно кажучи, чомусь туди ніколи особливо не тягнуло. Тому на пропозицію Влада поїхати на вихідні у зв’язку з Днем Конституції саме туди, відреагувала досить нейтрально. Але кращої ідеї для подорожі не знайшлось і, тим паче, на півночі України ми ще не були - Шацькі озера почали здаватися непоганим варіантом.

Коли вирішуєш кудись їхати в останні дні завжди постає проблема з квитками на потяг. Так і цього разу бажаючих 4 дня провести поза межами своїх домівок було предостатньо. Правда, у нас було всього 3 дні, адже неділя - день великого футбольного фіналу, а отже планували повернутися додому раніше. Квитки до Ковеля ми чатували і взяли за день до відправлення. Відправляємось  в годину ночі, значить ще вспіємо подивитися перший півфінал, якщо, одразу зазначуємо, не буде додоткового часу. Як ви знаєте додоткового часу не вдалось уникнути, тому подивившись 90хв матчу ми поїхали на вокзал, і на нашу радість змогли спостерігати на пробиття пенальті на вокзалі біля якогось генделику.

У Ковелі були о пів на одинадцяту і почали збиратись у путь. Ви знаєте яка найнеобхідніша річ у поході? Правильно - скотч! Але до нього у список ми ще додали стяжки. Таким набором можна і починити зломаний багажник, і легко прикріпити GPS на руль.

Подорож до витоку Південного Буга

Декілька тижнів назад, сама вже не пам’ятаю з якого дива, але ми вирішили дослідити де починається річка Південний Буг. Звісно, знайти це місце на карті не стало проблемою, і тоді з’явилось чітке бажання колись побувати там. І ось, пройшло зовсім не багато часу, як така нагода випала. На носі були три дні вихідних на зелені святки, на які ми нічого не планували, тому коли виникла ідея кудись недалеко катнутись - одразу згадався Буг і його витік.

В суботу зранку в потяг, і через 2,5 години ми в Хмельницькому - саме тут початок маршруту. Проскурів у своєму репертуарі - увесь затягнений хмарами. Але чим ближче ми під’їжджали до його окраїни, тим ясніше ставало.  Першим приємним сюрпризом став переїзд через залізнодорожні пуття, точніше його відсутність там, де ми прокладали маршрут. То скоріше назвати можна переходом, але тащити велосипед з баулом через цілу низку рельс - заняття не з легких.  Чому ж тоді приємним? Тому що попали ми у Депо Локомотивів. На моє здивування ніхто не гнав горе велосипедистів звідти. Ми не стали нахабніти і, зробивши фото, самі попрямували до виходу.

Була у нас з Юльою в школі одна пісенька - “Вітерець, вітерець, ти доріг усіх знавець...”. До чого це я? Цей вітерець в суботу розгулявся по дорогам не на жарт. І він явно не хотів, щоб ми їхали туди, куди хотіли ми, тому що постійно дув нам у лице. Їхалось якось тяжко. Влад навіть з мене почав глузувати, чого я так плентаюсь, навіть на спусках. Що ж поробиш, перший серйозний виїзд за рік. Ось так не поспішаючи докотились ми до обіду.