Вело Чорногорія 2012 - День 5-Боботов Кук

Дощ, що йшов вночі трохи тривожив душу, не хотілося щоб погода сплутала усі плани. Але ранок був ясний, а значить ми точно виходимо на маршрут, а там далі буде видно. Підйом в 6 годин. З виходом щось забарились, лише в 7 годин покинули кемпінг.  Спочатку нам треба спуститись до Чорного озера. Обходити через місто не було бажання, та й не доцільно. Знаходимо якусь марковану дорогу в рухаємося по ній. Через деякий час збилися з маркування, але не страшно, напрямок маємо, ліс дозволяє йти навпростець. Стежку, а точніше добру дорогу, віднайшли досить швидко і скоро вийшли вже на знайому дорогу навколо озера. Ранок. Усе вже починає прокидатись, над озером тягнеться димка, здійснюють ранішню пробіжку свідомі люди.

 Сьогодні тут особливий день - Via Dinarica Fest, який проходить під девізом "Udahni život". Ми це собі переклали як "Втягни живіт" :), що було б дуже доречним, тому що в рамках фестивалю організовувалась численна кількість спортивно-розважальних подій: хайкінг, рафтінг, каньйонінг, велотури і різноманітні екскурсії. Насправді лозунг звучить як "Вдихни життя" -  де як не тут і не так його вдихати. 

 Ми вирішили, що підкорення найвищої гори Чорногорії має стати достойним заняттям в такий день. Через майже 5км і трохи більше години ми на точці відліку. Саме тут біля млина ми вчора бачили вказівник, що до заданої цілі нам 5год і 15хв. Ми не відносили себе до середньостатистичних горепідкорювачів, тому надіялись і розраховували на час менший зазначеного, що крім морального задоволення мало нам ще принести можливість і час відвідати Льодову печеру на зворотньому шляху.  Що ж, як то кажуть в перед і з піснею!

Одразу почався крутий кам'янистий підйом.

Дорога лісом була досить нелегкою, та й на початку завжди тяжко, поки втягнешся у ритм. Я опинилася попереду, а отже задавала темп, тому намагалася тримати його досить високим, але так, щоб не захекатись. Приємно було потім взнати, що з завданням я справилась, хлопці, такого темпу явно не очікували :). Коли вийшли з лісової зони стало ніби простіше. Почали траплятися рівні ділянки, а головне перед очима з'явилися гори у всій своїй красі.

Збентеження у наші ряди принесли кусти малини, які росли прямо при дорозі. І відірватися тяжко і йти треба. Заспокоюючи себе тим, що поїмо на зворотньому шляху,  заставляли себе йти далі.

Ми йшли по добре промаркованій дорозі, і поняття не мали, який з цих кам'яних торчків і є Боботов Кук. Судячи з часу ми лише могли прикинути, що йти нам ще довго. На шляху почали зустрічатися люди. Але як виявилось ніхто з них на Боботов Кук не збирався.

 Ми підійшли до хатинки і загону овець. Наш вже знайомий росіянин Юра казав, що тут можна купити овечого молока і сиру. Сусдячи з вивіски на хатині, молоком тут не обмежуються, і пропонують навіть пиво :). Спитали про можливість спробувати свіжого молочка, отримали відповідь, що воно в процесі добування. На стільчику серед овець сидів інший чоловік і доїв одну з них. Ми не хотіли чекати пів години, та й нам не багато треба було, і чоловік дістав видно вечірнє. Літр коштує 2євро. Що ж, треба спробувати.  Вова з Сєкою були просто у захваті від нього. А мені, як не любителю навіть коров'ячого молока у простому вигляді,  було "страшно".  Що вам сказати, головне не нюхати його, а то одразу пропадає будь-яке бажання пробувати. На смак же досить нормальне. Одного ковтка, для запису, що я куштувала овече молоко, мені вистачило.

Далі були знову підйоми, каміння і гори, а потім знову каміння і знову підйоми. Ставало спекотно, ми усі мастилися кремами від засмаги. Після якогось часу ми зовсім перестали бачити інших людей, попереду нікого не було. І ми були на одинці з горами. Глубина і широта картин,які малювались перед нашими очима вражали. Подолавши черговий підйомчик, чи зайшовши за кут ми потрапляли ніби в наступну кімнату.  Ми все йшли і йшли, а гори над нами так і нависали.

Дуже здивовані були побачити поричку, яка росла між ялівцем, на висоті більше 2км. Хоч вона була ще не дуже спіла але всі залюбки її куштували

У затінку, під великим камінням знайшли залишки снігу. Влаштували бій сніжками, а хлопці прийняли сніжні процедури

 Ось ми вже його бачимо - Боботов Кук - торчок справа на фото. Спочатку треба піднятися на перевал, який з'єднує два маршрута: зі сторони Жабляка і з перевалу Сєдло. Для цього прийшлось ще поцибати по камінню і пройтись по не дуже приємній сипусі.

Зверху на перевалі відпочивала не одна група людей. Усі вони прийшли з перевалу Сєдло. Звідти маршрут на Кук набагато простіший і швидший у два рази. Менший перепад висоти на пів кілометра і кілометраж у двічі. Тут з південної сторони дув сильний вітер, який змусив нас одягнути термуху з рукавами. Нам он туди.

Ми плавно піднімались вгору і не очікували побачити ось таке - сховане між горами Skrсko jezero (навіть боюсь уявити як його правильно написати українською)

Після цього почалося таке собі скалолазання. Прийшлось добре чіплятись за каміння і бути дуже уважним. Але нічого страшного у тій дорозі немає, головне менше думати на якій ти висоті. Ось фото підйому (зроблене, правда, вже на спуску).

Ура!!! Ми на вершині. Завжди приємно їх підкорювати, і не важливо у прямому чи переносному розумінні. Погода просто ідеальна, навіть термухи виявились зайвими. Ясно, тепло, весело і неймовірно гарно. Що ж, ми на висоті 2523м над рівнем моря, що на 24м вище нашого з Владом рекорду і більш ніж на кілометр від Вовиного. Сєка у нас хоч і альпініст зі стажем, і для нього це не висота, але свою нагороду на вершині теж отримав.

На мапі поставили печатку собі на згадку про сходження, а на вершині залишили, у спеціально відведеній скрині - українську гривню, це вже на пам'ять Боботовому Куку про нас.

Як би тут не було добре, але час спускатися. О, забула написати про важливу інформацію. Годинник показав, що підйом від точки відліку у нас зайняв 3 години і 40хв. І хіба ми після цього не красавци? :)

До спуску ще до перевалу, де нас вітер застав зустріли багато туристів. Як же ж вчасно ми побували на вершині, де нам ніхто і ми нікому не заважали. Лише привітна Австрійка склала нам на якийсь час компанію.

На перевалі лежав собі пес, біля якого спокійно пройти було не можливо. Нагладивши цю красу, почали спускатися, а він за нами. Ми почали сильно переживати за долю собаки, адже не знали чия вона і звідки сюди прийшла, а прив'яжись вона до нас - що з нею потім буде. Не вспіли ми ще навіть заспокоїтись, як пес спокійно нас перегнав і ми лише хвоста могли бачити. Куди там нам з ним змагатись у спуску.

  Спускатись було легше, але явно не колінам. Час близився до обіду і ми теж були не проти. Знайшовши розвилку, яка показувала нам шлях до Льодової печери зробили привал. Бутерброди наші радували, лише Сєці не лізло у горло м'ясо.

До печери підніматись було вже навіть морально тяжко, а підйом був крутий. Печера називається Льодовою, тому що у ній сталагміти з льоду. Щоб спуститися до дна треба пройти сипуху, потім сніг і на останок лід. Ми зупинилися на краю снігу і льоду. Далі йти було небезпечно. Сєка жалів, що немає у нас мотузки. 

Все, програма максимум на сьогодні виконана, далі потихеньку додому. От тільки до нього ще з 10 кілометрів, не менше. 

Трохи не дійшовши до хатинки з вівцями надибали джерело, що було надзвичайно доречно, тому як вода залишилась лише у Вови. Після цього відкрилось друге дихання. Купили все у того ж вівчаря овечого сиру, як і збирались поклювали трохи малини. 

Хлопці мріяли по-швидше добратись до озера, щоб скупатись, у мене ж купального костюму з собою не було, тому мені довелось мріяти про щось інше :). 

До табору пішли через місто, щоб зайти у магазин, та й блукати по лісі уже у пізній час не було бажання. За одно зайшли на пошту і відправили пам'ятні листівки родичам і близьким. 

У кемпінгу були після 20-00, втомлені але задоволені усім: погодою, горами, собою. Сьогодні ми пішки пройшли стільки ж, як вчора проїхали на велосипеді. Не обійшлося і без наслідків.  Влад, не одягнувши нічого на голову, добре спік лице і макушку. А ще йому з Вовою довелося ковтати якісь чудо пігулки від болі у суглобах.

 Ввечері куштували купленого сиру з чаєм, прощалися з Жабляком, але не з Дурмітором. 

Довідкова інформація:
Дистанція: 29 км

  

- взуті були у кросівки, проблем на маршруті не виникло

- снігу на дистанції немає (17.08.2012)

- за будинком вівчаря по ходу на Кук є джерело, на маршруті є вказівник

- якщо часу мало, краще підійматися з перевалу Сєдло.