Вело Чорногорія 2012 - День 4 - Каньйон Тари

Сьогодні зранку можна нікуди не спішити, виспатись. Хоч довго валятися у спальнику не давало бажання помитися ще теплою водичкою, поки вона у бойлері не закінчилась. Декілька слів про кемпінг. Як виявилось це і був той, що ми собі відзначали ще дома. Територія кемпа досить велика, і навіть при не малій кількості людей почуваєшся зручно та комфортно. Є окремий будинок, в якому кухня, души і туалети. На території ще обладнані місця для прання чи "технічної" мийки: капці наприклад помити і т.д. Про вай-фай я писала у попередньому пості. Правда покриває він усю територію лише теоретично, тому для кращого звя'зку приходилось підходити до рецепції. Та й перебої з ним траплялись. Є бесідки, лавочки, місця для сушки речей, можливість зарядити пристрої. Напевно, усе що потрібно для забезпечення комфорту туристу. І усі ці зручності всього за 2,5євро людина/ніч (думаю ціна коливається в залежності від кількості наметів, що люди займають, а також наявності машини). І не менш важливе - чудова природа і вигляд на гори, який радує око.

На ранок у нас шокомюслі з молоком. Цю смакоту зацінив, напевно, навіть категоричний нелюбитель мюслів - Сєка.

Що ж, сьогодні у нас радіальний виїзд, баули залишили у кемпінгу, хлопці на багажники прив'язали наплічники з цінними та необхідними речами, а я каремат і ми дружньо рушили на зустріч найглибшому в Європі каньйону, який утворює р.Тара. Під колесами знову рівненький асфальт, за бортом гори, ліс 

Вже далеко не вперше привітна Чорногорська земля радувала нас своїми дарами. На цей раз чорницею і малиною.

Коли нас черговий раз куст малини заставив злізти з велосипедів, Влад вспів змінити колодки, але як у тому анекдоті про носки - з лівого на правий. Ніби все те саме, але гальмувати стало краще. 

Через 10км ми були на місці, звідси йшла піша тропа до виступу, з якого найкраще споглядати на каньйон.  Одразу нашому погляду відкрився вигляд на єдину, напевно, долину у цьому районі каньйону. Не лишила я себе задоволення звісити ноги над обривчиком в пів кілометра, під прикриттям фотографування ;)

Нам на от той правий виступ на останній фотографії. Дорога проста, але треба бути уважним і дивитись під ноги. Дуже багато каміння, а ми у зовсім не підходящому взуті: я з Сєкою у сандалях з відкритими пальцями, а Влад у контактах. Сєка на зворотньому шляху таки стесав собі видно зайвий кусок пальця.

Сонце безжальне не тільки до нас, але і до навколишньої флори, лише як підходиш ближче до краю каньйону дує спасаючий вітер, головне на ногах встояти.

Швидко добрались до пункту призначення. Милуємось. Приємно усвідомлювати, що цей каньйон у світі поступається лише Гранд Каньйону, в США. Згадуємо, як ще вчора купалися у цій самій річці Тарі, до якої зараз кілометр вертикально вниз.

Спека не дає нам пообідати на цій чудовій тропі, тому прямуємо до наших велоспедів, щоб знайти місце в затінку у лісі. Сєка знову включив свою пісеньку про купання, бо по дорозі бачив згадку про озера. Ми його знову відмовляємо, адже через 20хв будемо на чудовому великому озері, навіщо ж купатися у якомусь жабуринні. Але хіба його перепреш, їдемо на ті озера, там і пообідаємо. Приїжджаємо, а там озером не пахне, корови пасуться на галявині. Сєка проїхав далі і таки знайшов калюжу, яка заросла зеленню, і чомусь йому перехотілося здійснити омріяне "Пшшшш". Повернулись до дороги, пообідали на галявині під деревами. Найбільше від обіду був в захваті Вова, який ділив з Сєкою одну бутилку йогурту на двох, але то вже окрема історія :).

Після обіду рушили до Чорного озера

За всю подорож вперше потрапили на справжній кусок кантрійної траси: сплошні камінці і корінці, добре що без баулів, тому було весело. І ось, виїхавши з лісу нашому погляду предстало воно - Чрно Єзєро. Не знаю, чого воно назване чорним, бо під сонячними променями воно було гарного зеленого кольору, з нотками синяви.

Кругом озера гуляло достатньо людей, але купалися одиниці. Напевно холодне - подумали ми. Вода чистесенька - до гарного швидко звикаєш, з такими темпами не захочеться більше купатись в інших водоймах. На практиці вода виявилась для нас лише прохолодною. Тому накупались досхочу. Висловили здивування стосовно заборони купання на нашому о.Синевир

Вирішили об'їхати озеро, на карті дорога є. Почали траплятись не дуже приємні ділянки з тими ж корінцями. Інколи доводилось злазити з велосипеда. Зустріли пару Сербів, які відпочивали на лавочці. Чоловік досить непогано розмовляв російською, і з радістю вів з нами бесіду. Виявляється, мову він вчив ще в школі. Запрошував нас до Сербського гірськолижного курорту, навіть скайп свій залишив, якщо ми надумаємо приїхати. А сам якось збирається з другом у Київ, хоче Лавру відвідати. Перед тим як попрощатись, ми запитали його про дорогу вздовж озера, з відповіді все, що ми зрозуміли, що буде десь розвилка, і одна дорога нормальна, а інша зі сходами, де на велосипеді не проїдеш. На дорожку процитував нам про ведмедів, що їхали на велосипеді, чим добряче нас насмішив. Розвилку ми бачили, але вона виводила нас на перешийок (озеро ніби як з двох частин складається), ми вирішили, що нам не туди, а сходи ми подолаємо якось. Виявилось, що проблема не лише у сходах, і вся ділянка, яку ми не хотіли зрізати майже не проїжджається.

А от і самі сходи

Трохи ми там помучались, знову раділи, що хоч без баулів, зате об'їхали озеро повністю. Мали приємність поспілкуватись і ще з одним Сербом. Перша асоціація з Україною у нього наші відомі в останній час політики. Розказав він нам про кореляцію російської та місцевої зброї, декілька анекдотів про запорожець і ЗІЛ. А ще дорікнув Вові, що "Товарищ не знает историю Сербии". Взагалі Чорногорці дуже люблять "руских" (у широкому розуміні і українці туди попадають), що і підтвердив співрозмовник, назвавши чорногорців русофілами. Якби ми не збирались купатись, так і далі він би нам байки травив. Наше бажання освіжитися здивувало  інших  Сербів - велосипедистів, для них вода холодна. Влад привів їх у захват, сказавши, що ми вчора купались в Тарі, після чого Серби висловили припущення, що тут тоді нам джакузі :)

На вечір у нас було велике бажання відвідати місцевої кухні у одному з закладів міста. У туристичному центрі ми дізнались назви чорногорських страв і місце, де можна їх скуштувати. Ресторан виявився якраз по дорозі до кемпінгу, що було дуже доречним, тому що тільки ми зібрались їхати як пішов дощ. А ми навіть дощовиків з собою не взяли. До ресторану приїхали трохи підмочені, щоб було комфортніше, зайняли місця всередині. Нам принесли меню і почалось саме цікаве. Видно не все з чорногорської перекладається на англійську, дещо замовили навмання. Далі особливо вразливих і голодних прошу відійти від екранів моніторів.
То ж наше меню: Дурміторський стейк, 2 порції тушкованої баранини та страва під назвою Цицвара. А ось як це все виглядало

Якщо у всіх в тарілках було м'ясо, багато м'яса, то те, що принесли Владу усіх дуже потішило, усіх крім Влада, напевно :).  По вигляду і на смак ми визначили, що там багато сиру. Лише от зараз прочитала, що Цицвара  -  найпоширеніша національна страва Чорногорії - це каша з кукурудзяної муки, масла і сира. Всі визнали, що вона була смачна і дуже калорійна. Запивати усе це Сєка з Вовою взяли місцевого пива Нікшичко, а ми якогось домашнього соку, правда з чого він був для нас і досі загадка. На вигляд ледь підфарбована водичка, але на смак нічого так.
Наїлися ми до схочу. Звісно добре, що національні страви Чорногорії в основному з мяса і сира, але їх у порціях дуже багато, ще б картопельки до них побільше :). Для справки, уся вечеря обійшлась нам у 40євро.
У кемпінг знову їхали у темноті. На пальнику приготували чаю, який разом з печевом прийшлось допивати у наметах, через дощ, який все-таки знову почався. На цей раз не на жарт. Прийшлось навіть Владу копати систему водовиводу у тамбурі.
 Загалом день пройшов просто чудово, Жабляк і околиці припали до душі, відчув себе по справжньому на відпочинку. І не через те, що ми сьогодні мало проїхали, я не про фізичний відпочинок,  просто атмосфера тут така. Це курорт у якому, на відміну від узбережжя, відпочивають активні люди. Напевно тому тут так приємно і затишно. І це ми ще у гори не ходили! Завтрашнього гірського дня чекали з нетерпінням.

Справочна інформація:
Дистанція: 29км  - вело
                 2,5км - пішки