2020, карантин, зачинені кордони і здоровий глузд спонукали провести
літню відпустку саме у форматі автоподорожі Україною. Cвого часу ми
ніяк не зібрались відвідати такі південні об'єкти нашої країни як
Олешківські піски та Асканію Нову. На велосипедах якось туди не дуже
зручно було добиратись, і постійно ми відкладали поїздку. На дворі літо,
звідти і море близько, можна заїхати хоча б скупатись, тим паче на обрії маячів острів Джарилгач, який теж недавно став у список місць,
де хотілося б побувати. Актовський каньйон по дорозі був ще однією
вагомою причиною на користь усього цього задуму. Час нас не піджимав, то
ж спланували маршрут з короткими переїздами (година-дві максимум), щоб
вирішити проблему захитування нашого меншечкого. Запакували в машину
намет і усе необхідне для табору і готові були до відпочинку. Але
початок видався трохи "нервовим"...
10 серпня День 1.
Підйом в 5:30 годин ранку, з розрахунку раннього виїзду, щоб, поки діти
ще будуть досипати у машині, доїхати до Первомайську. У мене температура
37+ і нежить, що почався напередодні. Температура то смішна, але ж
карантин, ковід і тд. А ще ж діти з нами, якщо потім і їх загребе? Після
недовгих вагань вирішили їхати, а там дивитися по ситуації - повернемось,
якщо треба буде. Ох, це рішення супроводжувало нас ледь не половину
нашої поїздки ))), але все по порядку.
Як і планувалося дітвора спала і через 3 години ми вже купували в АТБ у Первомайську щось перекусити на сніданок. Сьогоднішній маршрут проходив місцями велопоходу 10-річної давнини, і перша зупинка була Мигія. За 10 років це місце добре змінилося. Звісно "Інтеграл" на місці, але навколо кемпінг на кемпінгу. У цьому є свої плюси, але нас це трохи засмутило. Діти були задоволенні - багато камінців і є де полазити.
