10 серпня День 1.
Як і планувалося дітвора спала і через 3 години ми вже купували в АТБ у Первомайську щось перекусити на сніданок. Сьогоднішній маршрут проходив місцями велопоходу 10-річної давнини, і перша зупинка була Мигія. За 10 років це місце добре змінилося. Звісно "Інтеграл" на місці, але навколо кемпінг на кемпінгу. У цьому є свої плюси, але нас це трохи засмутило. Діти були задоволенні - багато камінців і є де полазити.
Залишивши машину на парковці, шукали місце де б поснідати. Знайшли у кемпінгу "вільну" бесідку і на пальнику зварили кашу і чай. У мене вже температура 38, стає якось не комфортно. Після сніданку сходили до Радонового озера, Влад з дітьми покупалися. Мені теж дуже хотілося, так як вже стало жарко, але вирішила не ризикувати. Озеро - це кар"єр в минулому. Гарний краєвид, людей було не багато. Мабуть почувши нашу українську мову (чим там можна здивувати), до нас звернувся чоловік, розпитати звідки і куди. Він з Тернополя і вже повертався додому. Він розказав де були вони, а ми про свої плани. І чоловік дуже радив нам заїхати на солоне озеро біля Іванова. Ми взяли це до уваги, хоч маршрут вже спланований.
На обід ми зупинилися в Южноукраїнську і показали дітям музей техніки під відкритим небом. Рома був у захваті, він би мабуть далі нікуди і не їхав. Я ховалася у затінку літачка, за бортом вже 30 градусів. Ксюша просилась покупатися і ми таки поїхали на їхній пляж. Він хоч і знаходиться чітко "вниз по сходах" від музею, але перспектива потім підніматися до машини назад мене зовсім не влаштовувала. Тут усе досить цивільненько (усе крім туалету - там кошмар), є частина під деревами у затінку і класичний "пісочний" пляж і гарний краєвид. Нажаль, жодного фото ми тут не зробили, тому немає що показати, але гуглмапс все знає, і можна освіжити в пам'яті спогади))
спуск до пляжу
Після водних процедур ми вирушии до основного сьогоднішнього пункту призначення - Актовського каньйону. Як я чекала зустрічі з ним. За день на ногах з температуою і спекою я так втомилась, що навіть проскакували думки повернутися назад додому, але звісно вже після каньйону. Після відвідування цього місця вперше залишилась потреба обовязково ще тут побувати. Тут настільки гарно і якось так затишно, хочеться просто сидіти і милуватися (особливо коли сонце не шмалить). І ось ми тут. Я закинулась парацетамолом і пішли надихатись. Ксюша з Ромою гасали по камінцям, яких тут вдосталь.
День йшов до кінця, треба було поспішати йти облаштовувати табір. Місце для ночівлі вибирали здому по гугл ерс))), в результаті вишло зовсім не погано, прямо на березі річки Мертвовод, яка і утворює каньйон, майже одразу за селом. Разом із сутінками, які спустились на табір, впала і моя тепмература. Вечір пройшов спокійно, під смак Шрі-Ланкійського чаю від застуди. Вирішили, що затра подивимось чи повертатись додому чи продовжувати почате.
11 серпня День 2
Ніч минула прекрасно, усі міцно спали. З самого ранку прокинулись від крику пастухів і мукання худоби. Машина і намет були на маршруті, яким женуть корів, що явно додало роботи пастухам)) А ще приїжджала якась техніка і довго дивно гарчала, здавалося, майже біля намету.
Зранку я почувалась значно краще, температури не було, натомість вона почала підніматися у Влада. Вирішили їхати далі, а там буде видно))). Але спочатку ми знову заїхали на каньйон, щоб дослідити його знизу. До річки веде цивільна дорога, якою ми правда не скористались, а знайшли альтернативну, щоб довго не обходити. Понизу теж натоптана тропа, яка впирається вже у камінці - і далі продовжувати рух каньйоном можна лише перестибуючи камінцями. Тут можна і покупатися (бачили потім як люди стрибали там навіть у воду), але ми вдовольнились лише лазанням камінням, хоч Рома при цьому майже по пояс таки освіжився)).
Ми не могли не відвідати Південий Буг у Миклаєві, тому після зоопарку поїхали на пляж. По правді сказати, формально то вже не Буг, а Бузький Лиман, про що нам сказала й солонувата вода. Я з дітьми трохи скупалася (сьогодні сачкувати Владова черга), але нас нагнав сильний вітер, який раптово почався. Схоже, що насувася фронт і зараз піде дощ.
І ми швиденько зібравшись поїхали вечеряти в центр міста. Подобаються мені широкі пішоходні вулиці у місті.
12 серпня День 3
Збираючись у дорогу, ми зрозуміли, що вчора ввечері залишили Ксюшину лисичку мандрівницю у кафешці, і пошуки її там не дали результату. Це реально усіх засмутило, адже ця іграшка вже не один рік супроводжує нас у всіх подорожах. Ксюшу ми заспокоювали тим, що лисичці просто дуже сподобався місцевий зоопарк і лисички, які там живуть, тому вона вирішила тут лишитись. Але нас самих це не особливо втішало.
Нам треба було знайти, де витратити час до вечора по дорозі у піски, і ми вирішили заїхати у Дністровський лиман, біля с.Станіслав. Та місцина на гуглкартах підписана як Херсонські гори. Дорогою згущалися хмари саме десь там над лиманом, видно було, що йде дощ. Коли ми приїхали - нас зустрів просто знігздуваючий вітер. Лиман виглядав суворо. Вітер на краю був настільки сильним, що на ньому можна було "лежати".
Діти швиденько підмерзли, та й дощик не змусив себе чекати, тож ми сховалися у машину обідати. Але це місце нас не відпускало, тут чомусь було так класно, що ми не наважувались їхати, чекали чогось і дочекалися. Дощ закінчився і навіть виглянуло сонечко і ми швиденько, поки є нагода, вирішили знайти місце, як спуститися вниз до води. Місце біля води не гірше ніж зверху, шкода, що погода завадила побути там довше.
В Олешківські піски приїхали трохи пізніше ніж хотілося. Спочатку заїхали до адміністрації: відмітились, оплатили. Перше, що мене приємно вразило - нас зустріли українською мовою. Здавалося б смішно таке писати, але що маємо. Звідси треба проїхати ще десь 1,5 км і ми були на місці. Нас ще здому попередили, що екскурсії на цей час не буде сьогодні можливості замовити, але екскурсовод, яка саме закінчувала роботу відповідала на усі наші запитання. В цей час до нас підійшов чоловік і представився Кольою. Він начальник Природоохоронного наукового-дослідного відділення "Раденське", але дуже вибачався, що у цивільному одягнений, тому як у нього вихідний за довгий період і він просто приїхав за кимось сюди. Він нас провів до маркованої тропи, розказував куди і як краще йти, щоб з дітьми до темна побачити саме цікаве. Дав свій номер телефону і сказав дзвонити якщо щось знадобиться. Ми були вражені такою турботою. Захід сонця ми зустріли у пустелі.
Діти були в захваті від такої кількості міленького чистого піску. Та що там діти, ми з Владом теж зацінили)). Правда йти тяжко, але то тільки як мама з папою кудись ведуть - то на ручки усі просяться, а як гасати навколо - то не тяжко)). Дітвора повзала, качалась, збігала і збиралась знову на піщані горбики. Зігнати нас звітди змогли лиш сутінки.
Нам дозволили встановити намет як при вході у парк, так і біля
адміністрації. Ми вибрали останнє, хоч біля парку виявилось теж дуже гарно.
На ніч обіцяли похолодання і це відчувалося вже ввечері. Сьогоднішній день -
пік метеорного дощу Персеїдів. І ми за пару метрів від намету, на горбочку
перед піщаною пусткою, з гарячим чаєм і теплим спальником спостерігали за
ними.
P.S. а ще у нас був трохи нахабний гість
13 серпня День 4
Нічка видалась свіженькою і ми не сильно барилися, поки ще не надто спекотно пішли погрітися у пустелю. Сонечко світило вже досить високо, але було комфортно через загальне зниження температури. Нам настільки сподобалося тут вчора, що ми навіть не вагалися чи ще раз заїхати. Загальний висновок - вау! Це те місце, від якого ми отримали набагато більше кайфу, ніж очікували, і я навіть не можу толком пояснити чому саме нас так поперло.
Попереду нас чекала Асканія Нова. Знов невеликий переїзд, але інтернет відгуки лякали жахливою дорогою на під'їзді. Ми все їхали і чекали ту дорогу, але так і доїхали, а особливого жаху і не помінили. Наш Форестер бачив набагато гірші))). У Асканії ми ще здому забронювали номер в єдиному у місті готелі. Готель, схоже, раніше був досить крутим закладом, але це колись було дуже давно і з тих часів мабуть мало що змінилося )).
В дендропарк діти не хотіли йти, вони вже втомилися, не люблять вони багато ходити. То ж ми лиш хитрістю змогли їх туди заманити, і подивилися лише ту частину, що по дорозі до готелю.
Після прогулянки стало питання вечері, ми справді намагалися знайти краще місце за обіднє, але все решта було ще гірше. Вихід все ж ми знайшли - замовили піцу в готельній кафешці, щоб поїсти в номері. Дізнались, що замовити можна будь яку їжу в номер - і це нас дуже порадувало, чим ми зранку і скористалися. Через ситуацією з сафарі у нас звільнилося завтрішніх пів дня і ми згадали про те озеро, що нам радив Тернополянин біля Радонового озера. Знайшли на карті - треба їхати.
14 серпня День 5
Розбудив нас зранку Ксюшин гавкаючий кашель, який буває при ларенгіті. Причому гавкіт був добрячий :( Ех.. давно ми не переймалися через болячки)). Цим у нас Рома часто страждає, тож теорія вивчена - носа закапали і як там "книжка пише" - прогулянки біля озера?)) Але ж ми туди якраз і зібрались, тому особливо не роздумуючи рушили далі. Іхали ми дорогою вздовж каналу, причому, схоже, вона призначена лише для проїзду службового транспорту...упс. Але напис про це був настільки старий, що його ледь можна було прочитати, можливо він був і не актуальний. По обидві сторони дороги поливні поля , ось де зростають ті херсонські овочі і не тільки! На нормальну дорогу виїхали в с.Павлівка. Тут на горизонті виднілися вітряки і ми трошки зійшли з траси, щоб поближче під"їхати до них. Та й Рому щось почало захитувати і ми мусили зробити зупинку.
До озера тут вже рукою подати :). Рома доїхав без сюрпризів. Дорогою діти все розпитували чим це озеро таке особливе, що ми до нього їдемо, а ми все тримали інтригу. Під"їжджаючи вже зовсім близько можна було спостерігати рожеві хмари на небі. І ось під"їхавши вже на відстань обзору озера, у нас щелепи повідвисали :). Це той випадок коли дивишся і не можеш повірити своїм очам.
Людей небагато, беріг довгий, тож ніхто нікому не заважає. Озеро дуже солоне і дуже мілке. Ксюша очікувано скаржиться на те, що ноги печуть від солі, але нам вдалося її переконати не звертати увагу і все ж таки побути трохи у воді. Погода сьогодні ідеальна, була б спека як декілька днів назад - ми тут довго не витримали б. На березі замість класичного піску - сіль.
Як би не хотілося, треба їхати далі. В селі купили місцевого меду - сьогодні медовий спас! Дорогою до Скадовську діти спали, а ми поповнили запаси їжі кавунчиком і динею, які продавалися одразу біля полів, де вони ростуть.
У Скадовську було проблематично знайти житло он-лайн, адже на календарі п"ятниця, а ми хотіли зупинитися на дві ночі. На вихідні нічого толкового не було взагалі ( Тому забукали гарненький варіант лише на одну ніч, а далі будемо діяти по обставинам. Міні готельчик нам сподобався, про дітей я взагалі мовчу - вони як побачили двоповерхове ліжко то не хотіли з номера виходити)).
Але ми таки зібралися на пляж покупатися в морі, поки ще не пізно. На пляжу на мене напала дипресія. Ні, я не чекала нічого іншого, але всеодно бути частиною оцього всього - то не для моєї психіки. Ця маса людей один на одному, "пахлава медова" та "солодка кукурудза" зі всіх сторін, люди чомусь фотографуються з темношкірими чоловіками, які начіпили на себе якихось листків. Просто щось хоч трохи подібне я останій раз бачила точно більше ніж 15 років назад і то в Криму. А Скадовському пляжу ще ой як далеко до тих Кримських. Зате ми були впевнені, що ще один день тут ми не хочемо бути, то ж добре, що зняли житло лише на одну ніч.
Ми окунулись по черзі в морі і пішли шукати інформацію, як нам завтра потрапити на острів Джарилгач. З причалу відправлялися катера на прогулянку на Джарилгач, але везуть вони до Маяка, а нам не туди, ми хотіли до Гаврилича, щоб потім переїхати на південий беріг острова. Сходили ми до причалу, що на Маямі і там нас могли відвезти куди треба, але завтра субота і нас попередили, що людей буде багато, треба приходити рано, тим паче вони мали замовлення на велику групу людей. Був ще один причал, любительський, за портом, і казали нам, що звідти буде простіше уїхати.
День закінчувався за вечерею у рибному ресторанчику недалеко від готельчика. Точніше не стільки за вечерею, а як за її очікуванням ((
15 серпня День 6
На причалі нас ошарашили тим, що вас ніхто до Гаврилича не повезе звідси. Ну як так, нам же не одні казали, спробувати звідси. Ми вже збиралися розвертатися і їхати на Маямі, як до нас підійшов мужчина і почав розпитутвати скільки нас і речей. Він сказав, що відвезе, але щоб ми швидесенько грузилися на яхту, так як зараз прибудуть люди з Залізного Порту, у яких оплачений "тур" на острів)
Плили ми під акомпонимент баяну, наш капітан переносив нас то у Францію, то у Німеччину чи Бразилію, виконуючи мелодії цих країн. Його ж безпосередню роботу по керуванню яхти в цей час виконував Влад :). Рому почало захитувати і він вирішив в такій ситуації краще спати :). Тому до Острова доплили без пригод.
Зійшовши на острів одразу помітили машину, яка возить на інший беріг і поспішили на неї. Але бажаючих було достатньо, то ж декілька людей і ми з речами не влізли. Рома дуже засмутився через це, але ми його заспокоїли, що машина приїде через пів години і ми будемо вже на цей раз майже перші в черзі. Але не все так райдужно було((. Поки ми чекали, прийшла жінка і почала розказувати, що зараз прибуде група 70 людей, і поки вони не проїдуть усі - нас не повезуть, бо у них корпоратив і вони ще за місяць це планували. На наші аргументи про те, що нас 5 з половиною людей не зіграють їм ролі, бо вони ж всеодно за раз не заїдуть - жіночка нічого не хотіла слухати і зверхньо з нами розмовляла. Люди перед нами мали ще до обіду повернутися назад, і пропускати групу означало для них, що вони взагалі не потраплять на той беріг. Нам же з дітьми сидіти ще півтори/дві години чекати теж не особливо привабливо було. Машина приїхала, нас "посунули" і почали грузитись хлопці з дівчатами (у них крім 70 людей було теж дуже багато речей, так як вони теж на пару днів з палатками туди). Рома побачивши це почав плакати і голосити, що це наша черга, це ж наша черга!! Це було так боляче чути, сльози наверталися не тільки у Роми. Ми трохи постояли і Влад дав команду нам теж грузитися. Ми не з наглих людей загалом, але тут не витримали і внаглу загрузили речі і самі загрузились на борт. Побачивши це жіночка почала кричати, щоб ми зійшли, бо ми не їхні. Я трохи висказала їй, що я думаю про це, на що пасажири сказали, що вони не проти, їм нормально і жіночка замовкла.
15хв дороги з гарними краєвидами, потім ще трохи страждань ходьби з речами по піску (щоб відійти хоч трохи далі від табору корпоративу і точки вигрузки людей) і ми на місці. Воно просто казкове. Я не знаю, що за дерева нам давали тінь, але я уявляла, що це Олива :)
Усі хвилювання лишилися позаду і ми просто насолоджувались відпочинком, гарною природою і погодою, і малою кількістю людей. Як виявилося, воду на цей беріг привозять і заплативши внесок ми могли користуватися бутлями, які були складені на зупинці машини. А ще тут же працює бар, де можна вдень купити напої і дещо поїсти.
Сьогоднішній день був трохи вітряним і поставити намет при цьому на піску було не так просто))), а ще пісок всюди - означав пісок усюди: в каші, в чаю... :) Бачили з табору, як до берега підпливали дельфіни.
16 серпня День 7
Нічка видалась не найкращою, майже до ранку грала дуже гучна музика з корпоративу. Діти на щастя спали, а от ми з Владом довго мучались. Добре хоч репертуар був нормальним. Ранком відіспатися нам не дала Ксюшка, адже їй не терпілося, щоб цей день почався як найраніше. Сьогодні день народження нашої доці! Іменинниця з самого ранку, ще в палатці, почала розгортати подарунки.
Перед сніданком я змастила вафельний торт і трох пізніше ми привітали Ксюшку як годиться, зі свічками :).
В обід вирішили на честь свята сходити у бар, але там було багато "корпоративщиків" і залишилось небагато їжі. Взяли овочі грильовані, трохи смажених ковбасок і пива та пішли до намету.
Вечір зустрічали з чашечкою чаю. Сиділи дивилися на спокійне море, безлюдний пляж у світлі вечірнього сонця.
Вночі, коли діти вже сопіли у спальниках, а ми ще на вулиці спостерігали за зорями, до нас завітали гості. Ми почули якесь шурудіння поряд у кущах, і коли Влад вмикнув ліхтарик перевірити, що там - помітили оленя, який стояв зовсім неподалік від намету і на щось уважно дивився. Підсвітивши місце його спостереження ми засікли ще й два єнота! Так от хто минулої ночі копошився у нашому смітті)). Єноти були трохи подалі і потім сховалися у кущах, а олень довгенько стояв поруч, і поки я шукала якогось хліба, щоб його пригостити - пішов у глиб острова.
17 серпня День 8 завершальний
Через декілька годин ми задоволені сиділи в машині, готові їхати на протилежний беріг.
В Скадовську ми пообідали і заправили Рому таблеткою від захитування (це була єдина таблетка за всю 8-ми денну автоподорож при такому кілометражу!) Далі була дорога і домашнє ліжечко вже після опівночі.
Замість епілога
Відпустка в такому форматі нам заходить вже другий рік поспіль. Це була чудова подорож, із тих які заряджають на довгий період. З тих яку ще довго згадуєш з солодким зітханням. Здавалося б всього 8 днів, а стільки цікавих місць і вражень.
На останок невеличкий відеозвіт
https://www.youtube.com/watch?v=7ER2MFfQY3I
Немає коментарів:
Дописати коментар