Погода любить сміливих або Перша подорож з Ксюшкою

Ура, ми їдемо в Карпати! Цієї подорожі я чекала два з половиною роки. Ми не із особливо сміливих батьків, тому раніше з Ксюхою далеко не рипалися. Але час прийшов, дитині скоро два роки, та й покупка власної машини значно покращила ситуацію. Не знаю як Влад, а я дуже скучила за горами. Довго вирішили не відкладати, значить їдемо в червні.  Потім згадалося, що саме в цей час хлопці збираються на змагання Горгани Рейс, то ж з датами було вирішено остаточно. Поїдемо всією компанією - так же ж цікавіше. Час йшов швидко, залишався тиждень до відпустки, а прогноз погоди в Карпатах ой як засмучував. Дощ, знову дощ, а тут ще й злива. Температура вночі нижча 10 градусів. Ідея можливої ночівлі в палатковому містечку на змаганнях з друзями ставала все менш привабливою (хоч намет і все для ночівлі в ньому ми таки взяли, але мало на це сподівалися). Я в розмові зі знайомими все частіше почала висловлювати сумнів чи ми взагалі поїдемо, але час йшов, а плани не скасовувалися. Як кажуть, глибоко в душі я була впевнена, що ми таки поїдемо. Адже "погода любить сміливих" -   почав повторювати Влад. Ця фраза для нас стала вже "девізом". Ми так часто в цьому переконувалися, що я вже починаю її сприймати як аксіому :).

Змагання стартують в суботу. Вітя, Сєка і Андрюха виїжджають в п'ятницю. Ми з Вовою, який теж вирішив підтримати компанію і "забронював" місце в нашій машині планували виїзд в четвер. Хотіли в п'ятницю "розвідати" місцевість, погуляти. Але саме на п'ятницю прогноз обіцяв цілий день зливу. Тому ми вирішили їхати з зупинкою в Кам'янець-подільському. Так і малій буде простіше перенести дорогу.

Четвер 
 Почалося! До Кам'янця добралися за три години, пообідали і посилилися в знятій на одну ніч квартирі в центрі старого міста. Яка краса - звідси до фортеці 10 хв ходу. Але не з Ксюхою. Їй же треба і на гірці покататися і палички по дорозі позбирати, на всіх стіночках походити і попригати. 

Як ми підійшли до входу - фортеця якраз зачинилася. Це нас не засмутило, не дуже і ми в середину збиралися. Пішли досліджувати місцевість поряд, тим паче, що якраз там ми і не були. Далеко, правда, відійти не вдалося, бо Ксюнь знайшла багато камінців під ногами - і нічого цікавішого вона на той час уявити не могла :)

П'ятниця

Поїхали далі. Дорога йщла через Івано-Франківськ де ми пообідали і трохи погуляли. Запам'ятався шикарний борщ, а саме його подача з смальцем і смачним хлібом з часником. До наметового містечка змагань Горгани-Рейс година їзди з Франківська. Час спливає, а ми гори за вікном машини не спостерігаємо. Ніби вже і в Карпатах, а настрій не відповідний. Позначена поляна була на самому початку гористої місцевості, на річці Бистриця-Солотвинська за містечком Раковець. Нас особливо це не вразило, класною лише була річка. Тому ми, як і планували, поїхали шукати місце для ночівлі далі, а точніше по-ближче до високих гір, а саме у Гуту / Стару Гуту. Приїхавши на місце зіштовхнулися з тим, що не багато тут є тих, хто здає житло. Так і їхали по дорозі поки перед нами не "виріс" шлагбаум. Далі в'їзд у державну резиденцію президента, а праворуч комплекс відпочинку "Синьогора". Поспілкувавшись з робітниками, ми знайшли те, що шукали - хатину біля річки. Почекали господаря, який там працює, познайомилися з чотирма ведмедями, що живуть у клітці при дорозі, позбирали полуницю. Разом з Іваном, так звали чоловіка, ми поїхали дивитися нашу хатинку, яка стала для нас домівкою на наступні три ночі. Погода стояла чудова і ми були вже дійсно в Карпатах!

Субота

Сьогодні старт гонки. Ми поїхали провести нашу вінницьку команду. Хлопці були вже готові рушати. Влад пороняв слину над картою, повисловлювали думки з приводу шляху проходження і пошуку КП і Пінгвіни стартанули.

 А ми пішли до них в табір, де залишилася Інна з Русьою. Малих приваблював міст і, звісно, річка, яка була досить прохолодна (а якій же їй бути гірській та ще й при такій погоді). Дівчат це не злякало, і вони бовталися там поки не "посиніли" ноги від холоду. 

Потім спали і їли, одним словом відпочивали, так як програма за межами табору була запланована на післяобідню пору. Жарко! Ми такого не очікували, речі від дощу і холоду з собою прихопили, а от майки і шорти ні :)

До Манявського водоспаду вирушили вже після 16-тої години. Прислухавшись поради Івана, поїхали дорогою через Солотвин - так трохи далі, але дорога краща. Всього то там їхати 20 км, але місцеві бабці в с.Манява сказали, що то залежить від водія, наскільки близько ми зможемо приїхати до водоспаду на машині. Ми були з дітьми, і особливо довго йти не хотіли (враховуючи вже не ранній час). Тому сподівалися на нашого водія :) Чим ближче ми під'їжджали, тим цікавіше ставало - дороги, в звичному розумінні, все менше, а проїзду через чи по річці все більше. Фан ловили усі, навіть діти, які змогли пострибати по серед річки, а Ксюха навіть впасти і попу намочити. Але найбільше сподобалося Владу, як для водія початківця це були ще ті пригоди :).

 Під'їхали ми під самий водоспад і вже цілком задоволенні поїздкою пішли дивитися на нього. Тут людей, як часто буває, - досить багато. Крім туристів з автобуса, якого ми бачили по дорозі, ще багато учасників гонки, у них тут КП №5. Водоспад виявився більшим ніж ми очікували. Високий, повноводний. Ксюші він дуже сподобався. Поїздка видалася би просто чудовою, якби не засмутило розтягнення ручки у доці. Я її підіймала і мабуть щось пішло не так. Мала плаче, рукою тяжко двигати. У мене настрій впав нижче плінтуса. Назад їхати трохи засмучені, мотали ручку, заїжджали у лікарню. Ввечері вона вже забула про руку і грала нею м'яча, але фіксуючу пов'язку, яку їй наклав папа, сказали лишити хоча б на 3 дні, що ми і зробили. А Ксюха потім не хотіла з нею розтаватися :). Інну з Руською забрали до себе у Стару Гуту, у нас місця було вдосталь.

Неділя

День почався в 8 годин з дзвінку наших "гонщиків". У них КП 10 майже одразу за селом, і вони йдучи на нього мали проходити повз нашого будинку. Отримавши від Вови точні координати через пару хвилин хлопці були у нас. Попоїли, чаю попили, помилися, зігрілися і, звісно, розслабилися. Після розповідей про свої пригоди полягали кімарнути. Поки вони відпочивали ми встигли безрезультатно з'їздити на пошуки втраченого Інниного телефону.

 

 Десь після дванадцятої Пінгвіни пішли далі на маршрут, і ми теж згодом рушили у тому ж напрямку. На жаль, поки ми зібрались самі і зібрали дітей, на десятому КП (який був з техетапом) наших не застали. Недалечко вклали дітей спати, варили супчик, спустошували запаси їжі і насолоджувалися природою. Через години дві зустріли нашу команду, що встигла взяти ще один контрольний пункт і вже поверталася на фініш. Ми їх провели, а самі ще трохи подосліджували місцевість.

 

Ввечері було закриття змагань, смачна їжа і посиденьки у колі друзів. На жаль, ми так і не ризикнули провести ніч в наметі, тому мусили повертатися в село. Проводжало нас стадо корів, які перепливали річку :)

Понеділок

Сьогодні всі наші їхали додому, а ми вирішили змінити місце дислокації і відправитися до Яремчі на деньок. Сєка гарно відзивався про їх контрольний пунк №4, який був на Бухтівецькому водоспаді, а враховуючи те, що Ксюшці так сподобалося перше знайомство з потоком води, що падає до низу, ми зібралися заглянути і на ще один. Тим паче, він був майже по дорозі і не мав забрати багато часу. Це ми так думали. А насправді дорога від Надвірної до водоспаду у гіршому ніж гадалося стані.  Час спливав швидко, щоб знайти підхід до водоспаду скористалися допомогою місцевих. Спочатку зайшли на вершину, потім спустилися до підніжжя. Збоку помітили ще один водоспад, вдома вже прочитала, що називається він Крапельковий. Цікавий він тим, що можна зайти йому за комірець. Водоспад високий але ріденький. Цікавий виявився бонус :) Ксюха була зайнята улюбленою справою - пригала по воді і кидала камінці в річку.

 Яремчею я була розчарована. Я собі уявила картинку , яку пам'ятала з 2002 року - тихе гарне містечко з гуцульським колоритом. А натомість отримала "сучасне" курортне місце з усіма випливаючими обставинами: багато людей, на кожному кроці якийсь ларьок, шашлик-машлик, фотографування з тваринами і т.д. Тому ми тут пообідали (по правді сказати смачно), відмітилися біля водоспаду і поїхали шукати житло в Микуличині. Хоч і не з першого разу, але знайшли, що хотіли - хатинку "Біля Пруту". Будиночок не великий, хоч і на 4 кімнати, але ми там були одні, тому було не тісно :).

Якось втомив нас цей переїзд, та й зайняв увесь день. Тому вирішили залишитися ще на день, щоб відпочити перед переїздом додому. Ввечері пішов дощ, вперше за 5 днів нашої відпустки. Ми вечеряли на вулиці в бесідці і насолоджувалися відпочинком, спокоєм і навіть погодою :)

Вівторок

Добре коли можна нікуди не поспішати. Зранку погода дала нам ще посидіти на річці, а як Ксюша лягла спати пішов дощ. То сильніший, то втихав, але прямий. Здавалося, що був штиль. Тому, не зважаючи на шум дощу, було на дворі якось тихо і спокійно.

 Ми мали на меті після обіду поїхати на Гук, звідси до нього майже рукою подати, а за одно і поїсти щось. І не зважаючи, що дощ так і не перестав ми сіли в машину і вирушили - що нам втрачати. Під'їхали до водоспаду, одягнули дощовики і ...  дощ закінчився. Так Ксюшка вигуляла свій новенький плащик, який їй дуже до вподоби, але насухо :).

Обідали в ресторані, що на трасі, безпосередньо перед поворотом до Гука. Спробували форель, але страва нас не вразила, очікували набагато більше. Зате Ксюха добре нагуляла апетит і вмолола майже увесь бульйон, що ми для неї замовили. Поки ми смакували - відновився дощ. Ці зміни погоди нас дуже тішили і ще раз підтверджували назву даного посту.

Наша подорож закінчувалася. Наступного дня ми без пригод їхали додому. Карпати на цей раз були без гірських вершин, без велосипедів чи пішкодралу, але все ж було дуже приємно покинути домівку і хоч трохи згадати цей манящий дух пригод і подорожей. А ще приємніше було познайомити з ним доцю, яка тепер точно не боїться дощу, адже у неї є плащик і гумові чобітки. А ще після нього лишаються калюжі, в яких так приємно поцибати :)  

        маленьке відео про пригоди Ксюшки в Карпатах