четвер, 6 жовтня 2011 р.

Молдова 2011


Спланувати відпустку у вересні було вирішено ще навесні. Було багато ідей і планів, але час розставляв все по своїх місцях, і варіанти відпадали один за іншим. І тут ми згадали про те, що колись хотіли поїхати у велопохід по Молдові. Поки ще сонячна погода, гарні краєвиди каньйону Дністра, і головне: осінь - пора достиглого винограду! Ідея подобалась все більше і більше. Коли є натхнення, робота йде швидко, і за  день-два був складений маршрут. Своїми ідеями ми поділились з друзями. Нажаль, через роботу лише Сєка і Вітя змогли приєднатись до нас. Отже нас четверо.
До поїздки залишається три дні, а ми ще у вус не дуємо. Нарешті вибрались взяти квитки до Могилів-Подільського. На Московський потяг квитків немає, а отже приїдемо у Могилів ввечері. Починається підготовка. Згадали, що мій багажник не важно себе почував після весняного походу, і вирішили або його модернізувати, або купити новий. Зайшли у Вело-Лігу - консольок у них немає, і Леонід Іванович люб’язно запропонував нам свій позичити. От і добре, не прийдеться збирати конструктор зі старого.

День 0. Пятниця, 23 вересня 

Стоїмо щасливі на пероні, чекаємо потяга. Сєка жаліється, що забув шолом. Наташка принесла нам в дорогу смачнючого пирога, життя стає ще кращим. І тут я згадую, що ми забули рюкзак дома. Зі страхом починаємо перебирати, що там у ньому є: ну те що ми залишаємось без фотоапарата - то вже ясно, бо для нього рюкзак і призначався. Відеокамера, нитка з голкою, пластир... а де ж наші квитки??? Хух, квитки і гаманець у кармані, але ж була у Влада ідея покласти їх у рюкзак, ото б поїхали :).  Через фото і відео апаратуру дуже жалкуємо, добре, що Сєкин фотік є. Ось такі засмучені сідаємо у потяг. Декілька слів про нього. Київ-Мог.Подільський позиціонується як електричка з 1 і 2 класом. Але у ньому є декілька плацкартних вагонів, ми вичислили їх і взяли квитки у одному плацкарті. Так їхати веселіше.
Їдемо, обговорюємо деталі походу. Вітя згадує, що колись чув, що неподалік від Кишинеуа є аномальний горб, у якому гравітація діє не так як всюди - на нього саме тягне. Усі сміємося, аж животи надриваємо, але Вітя набирає Інну і та за даними інтернету підтверджує таку інформацію і дає приблизне місце знаходження такого чуда. Він не по нашому маршруту, але досить близько від нього. Вирішено обов’язково з’їздити, глянути власними очима і відчути, як же ж на нього тягне :)) Трохи пізніше, Юля посилає нам точні координати.
Три години пройшли весело і непомітно, як і Наташин пиріг.
Темно, ми швиденько збираємо на пероні велосипеди і їдемо шукати місце для ночівлі. До неї лише 7 км, але з немалим набором висоти. Серпантин, траса через пізній час майже пуста, темно і тихо - відчуття якоїсь нереальності усього цього. Звертаємо на ґрунтовку, до нашого лісу рукою подати, але тут починається гавкіт собак, дорога звертає у садки з яблуками. Не добре це, але іншої немає. Під’їжджаємо до пункту з охоронцями, вони чемно питають, що ми тут забули і обіцяють провести нас до лісу, бо по їх словах по дорозі ще багато собак, охоронців і “їжаків - що не сподобається нашим колесам.
Ліс гарний дубовий, ми розклались і одразу лягли спати. Домовились вставати о 7 годині і.. заснули? Куди там, не знаю як решта, а я ще довго не могла спати. У лісі так тихо, що чути навіть, як листя падає з дерева, а тут ще й щось постійно шарудить чи бігає недалеко від палатки, а там собака гавкнула і її підтримали не малочислена армія усіх чотириногих  охоронців. Лежу і мрію про завтрашній день, коли накрутишся так, що засинаєш, як тільки залазиш у спальник. 
  
          Дистанція за день: 7км