Декілька
тижнів назад, сама вже не пам’ятаю з якого дива, але ми вирішили
дослідити де починається річка Південний Буг. Звісно, знайти це місце на
карті не стало проблемою, і тоді з’явилось чітке бажання колись побувати
там. І ось, пройшло зовсім не багато часу, як така нагода випала. На
носі були три дні вихідних на зелені святки, на які ми нічого не
планували, тому коли виникла ідея кудись недалеко катнутись - одразу
згадався Буг і його витік.
В
суботу зранку в потяг, і через 2,5 години ми в Хмельницькому - саме тут
початок маршруту. Проскурів у своєму репертуарі - увесь затягнений
хмарами. Але чим ближче ми під’їжджали до його окраїни, тим ясніше
ставало. Першим приємним сюрпризом став переїзд через залізнодорожні
пуття, точніше його відсутність там, де ми прокладали маршрут. То
скоріше назвати можна переходом, але тащити велосипед з баулом через
цілу низку рельс - заняття не з легких. Чому ж тоді приємним? Тому що
попали ми у Депо Локомотивів. На моє здивування ніхто не гнав горе
велосипедистів звідти. Ми не стали нахабніти і, зробивши фото, самі
попрямували до виходу.
Була
у нас з Юльою в школі одна пісенька - “Вітерець, вітерець, ти доріг усіх
знавець...”. До чого це я? Цей вітерець в суботу розгулявся по дорогам
не на жарт. І він явно не хотів, щоб ми їхали туди, куди хотіли ми, тому
що постійно дув нам у лице. Їхалось якось тяжко. Влад навіть з мене
почав глузувати, чого я так плентаюсь, навіть на спусках. Що ж поробиш,
перший серйозний виїзд за рік. Ось так не поспішаючи докотились ми до
обіду.
