Автоподорож півднем. Мигія-Джарилгач 2020

2020, карантин, зачинені кордони і здоровий глузд спонукали провести літню відпустку саме у форматі автоподорожі Україною. Cвого часу ми ніяк не зібрались відвідати такі південні об'єкти нашої країни як Олешківські піски та Асканію Нову. На велосипедах якось туди не дуже зручно було добиратись, і постійно ми відкладали поїздку. На дворі літо, звідти і море близько, можна заїхати хоча б скупатись, тим паче на обрії маячів острів Джарилгач, який теж недавно став у список місць, де хотілося б побувати. Актовський каньйон по дорозі був ще однією вагомою причиною на користь усього цього задуму. Час нас не піджимав, то ж спланували маршрут з короткими переїздами (година-дві максимум), щоб вирішити проблему захитування нашого меншечкого. Запакували в машину намет і усе необхідне для табору і готові були до відпочинку. Але початок видався трохи "нервовим"...

10 серпня День 1.

Підйом в 5:30 годин ранку, з розрахунку раннього виїзду, щоб, поки діти ще будуть досипати у машині, доїхати до Первомайську. У мене температура 37+ і нежить, що почався напередодні. Температура то смішна, але ж карантин, ковід і тд. А ще ж діти з нами, якщо потім і їх загребе? Після недовгих вагань вирішили їхати, а там дивитися по ситуації - повернемось, якщо треба буде. Ох, це рішення супроводжувало нас ледь не половину нашої поїздки ))), але все по порядку.

Як і планувалося дітвора спала і через 3 години ми вже купували в АТБ у Первомайську щось перекусити на сніданок. Сьогоднішній маршрут проходив місцями велопоходу 10-річної давнини, і перша зупинка була Мигія. За 10 років це місце добре змінилося. Звісно "Інтеграл" на місці, але навколо кемпінг на кемпінгу. У цьому є свої плюси, але нас це трохи засмутило. Діти були задоволенні - багато камінців і є де полазити. 

Погода любить сміливих або Перша подорож з Ксюшкою

Ура, ми їдемо в Карпати! Цієї подорожі я чекала два з половиною роки. Ми не із особливо сміливих батьків, тому раніше з Ксюхою далеко не рипалися. Але час прийшов, дитині скоро два роки, та й покупка власної машини значно покращила ситуацію. Не знаю як Влад, а я дуже скучила за горами. Довго вирішили не відкладати, значить їдемо в червні.  Потім згадалося, що саме в цей час хлопці збираються на змагання Горгани Рейс, то ж з датами було вирішено остаточно. Поїдемо всією компанією - так же ж цікавіше. Час йшов швидко, залишався тиждень до відпустки, а прогноз погоди в Карпатах ой як засмучував. Дощ, знову дощ, а тут ще й злива. Температура вночі нижча 10 градусів. Ідея можливої ночівлі в палатковому містечку на змаганнях з друзями ставала все менш привабливою (хоч намет і все для ночівлі в ньому ми таки взяли, але мало на це сподівалися). Я в розмові зі знайомими все частіше почала висловлювати сумнів чи ми взагалі поїдемо, але час йшов, а плани не скасовувалися. Як кажуть, глибоко в душі я була впевнена, що ми таки поїдемо. Адже "погода любить сміливих" -   почав повторювати Влад. Ця фраза для нас стала вже "девізом". Ми так часто в цьому переконувалися, що я вже починаю її сприймати як аксіому :).

Yearbook 2014 - на хвилях радіо

2014 був нелегким роком для усіх в нашій країні, і виникали думки навіть не робити звіт на цей раз. Але життя не стоїть на місці і не зважаючи на все, у ньому відбувається багато радісних моментів. Минулий рік був не виключенням, а навпаки дуже по сімейному добрим: 3 весілля, 2 родин, 4 новосілля. А ще багато інших дрібніших, але від того не менш приємних моментів, які захочеться згадати.

2013-ий в картинках або Yearbook 2013

Кожен наступний рік у нашому житті є особливий. Ми зустрічаємо нових людей, відвідуємо місця де раніше не були, здобуваємо досягнення, якими потім пишаємось. А є такі роки, які змінюють життя кардинально. Минувший 2013 рік, без сумніву,  увійде в історію мого життя, як рік коли я стала мамою, як рік народження моєї красуні донечки. І хоч з цією подією нічого не може конкурувати, все ж хочеться пригадати, що 2013 був роком тенісних починань та відродження Бомбермена :). Роком снігових розваг в 20-их числах березня та душевного вечірнього чаєпиття на вишенському озері. І ще один факт, який не можу не відмітити. У 2013 році вперше, з початку формування нашого "угрупування", а це з 2005 року, чисельна кількість дівчат у колективі не тільки зрівнялась з хлопчачою, а завдяки Ксюші та Русланці здобула перевагу!!! Юху-у-у! Усіх з Новим Роком! Нехай збуваються мрії і трапляються дива!

До вашої уваги "2013-ий в картинках".

Традиційний Yearbook

Люблю традиції. Люблю їх дотримуватись. Вони надають подіям якогось особливого значення і трепетне відчуття передочікування. В пості піде мова про одну з таких традицій у нашій дружній компанії, яка починалась як новорічний подарунок друзям, а переросла вже в очікувану подію. Ось вже третій рік поспіль ми з Владом готуємо відеозвіт про події минулого року. Це, я вам скажу, не таке і легке завдання, особливо на фоні передноворічних клопотів. Але дуже приємне. Є можливість для своєрідної творчості, а головне привід згадати рік, що минає. Одразу, звісно, згадуються усі подорожі зимові і літні. Але часто не загальні речі, а саме дрібниці змушують посміхатись і залюбки занурюватись у спогади. Такі як зависання вечорами у Team Fortress 2 всією шарою чи Наташкине дерево, яке ми трохи забетонували, Андрюхіне "придется подождать..." чи Вовині "кусакі". Биття тарілок на кумбарах, розгрузка Вітіного ракушняка вночі з ліхтарями, шикарний "басейн" Василя у 30-ти градусний мороз чи сніг на ранок 1 січня. Усе разом складається у чудово проведений рік, у якому було місце  цікавим подіям і подорожам, проявленню талантів, прийняттю важливих рішень, подарункам,  пустощам і забавам, і маленьким чудесам.

Вело Чорногорія 2012 - День 11 -Завершення подорожжі

В 5 годин ранку задзвонив будильник і ми почали швиденько збиратись. Присіли на дорожку, перекусили.

Далі на коней і до аеропорту, через паром і Тіват і ось менше ніж за годину ми на місці. 

Вело Чорногорія 2012 - День 10 - День відпочинку

Нарешті ми його вичислили, оте створіння, яке забезпечувало фонову музику у таборі. 

 Ось вона- цикада, така мала, а стільки шуму від неї. Так і  горланила, поки один з Чехів, який показував її дитині не штурхнув біля неї палицею. Потім ми знайшли ще одну, видно у них тут як мінімум дует.