четвер, 18 жовтня 2012 р.

Вело Чорногорія 2012 - День 9 - Бока Которська і не тільки

Ранок видався казковим - привідкривши тамбур намету досипали з виглядом на бухту. Встали досить рано, адже у нас сьогодні хоч і радіальний виїзд, але досить насичений. Програма мінімум - об'їхати бухту по периметру. А от далі бажання розділились. Нас манив класнючий  серпантинчик, а Сєка не бажав більше вверх їхати, тому націлився на Родовічі. Вовчик після деяких вагань таки прийняв сторону Сєки, але поки ми усі рухались разом до парому. Цей вид транспорту тут користується великою популярністю, він не тільки і не стільки зменшує відстань для таких як ми, але у багатьох варіантах є єдинодоцільним способом добратись з пункта А до пункта В. Ось так виглядає ця чудо-машина


Ходять вони цілодобово і одна за іншою. Задоволення прокататись на ній для велосипедиста коштує 1євро. 

Декілька хвилин і ми на іншому боці затоки. В сторону Котора йде вузька дорога, машинам тут не дуже зручно їздити, ось тому весь трафік йде через паром. Час ранній, затока тільки просинається, людей мало, не жарко - саме час для велопрогулянки.

Напередодні купили новий тюбік сонцезахисного крему, не думали ми що наш весь уйде, тому що Сєка з Владом у нас смугляві хлопці і маститись особливо не збирались :). Але при такому сонці усі спалювались. Так от, з новим кремом не усі з нас справлялись ;)
 Ось так з задоволенням ми докатились до Котора. Тут наші шляхи розходяться, нам з Владом наверх, а Сєці з Вовою у майже двокілометровий тунель. Кажуть хлопці, що це ще той стрьом!
Попереду нас чекав 20-ти кілометровий підйом на висоту 900м і 25 витків серпантину. Їхалось зовсім непогано, все-таки підйом без баула це зовсім-зовсім інша річ. Знаючи, що нам треба вугливоди зупинялись і топтали інжир де могли дістати. А ще по дорозі нависають просто стіни з ожини. Тут якщо постійно зупинятись - то взагалі рухатись не можливо.

З гори добре видно було Тіватський аеродром, з якого нам післязавтра летіти додому. Літаки там сідають і взлітають весь час, один з взльотів ми зупинились поспостерігати.

Піднімались два кілометра і робили зупинку. Щоб відпочити, щоб оглядітись. Ми їхали по частині дороги Котор-Цетінє, тому тут досить жвавий трафік, наскільки він може бути таким на такому рельєфі. Дорога вузька і дві легкові машини ледве розминаються. А от якщо їде автобус великий (а тут їх вдосталь), то йому навіть з велосипедистом тяжко розминутись. Ми самі лише в поворотах ледве з ними розїжджались і бачили як машинам приходилось задкувати, щоб найти підходяще місце. Почалось саме цікававе - гребені розчіски,  400м і поворот, потім ще 400м і новий виток.
Цю чудо дорогу побудували з 1879 по 1884 роки Австрійці. На той час це був самий складний проект у Австрії.
Підйом у нас зайняв трохи менше трьох годин. Ми щасливі стояли на оглядовій площадці і дивились на Которську бухту з висоти майже в кілометр. Засмучувала лише димка, яка весь час висіла над бухтою і не давала зробити гарні фото. 
Тут ми перекусили і купили ось таку листівку на згадку

Ось так виглядає верхня частина нашого сьогоднішнього серпантинчика.
Потім ми ще проїхали по дорозі вгору десь 3км, але зрозуміли, що часу вже немає, до Ловчена і назад нам все-одно не вспіти, тому розвернулись назад. Спуск був цікавим і легким, хоч і довгим. За кожним новим поворотом боїшся зустрітися з машиною.
 Спустилися в Котор ми у гарному настрої, знайшли місце покупатись, де небагато людей, і поїхали об'їжджати бухту. 

Враження зовсім відрізнялися від ранішніх. Може взнаки давалась втома, але нам не сподобався набережна в цій частині бухти. Тут "інфраструктура" розвиненіша, відповідно багато людей і менш затишно. Винятком стало місто Пераст, тут ми навіть злізли з педалей і пройшлись пішки. 

У Рісані заїхали у магазин, так як домовились, що саме ми купуватимемо харчі на вечерю. Ми були втомлені, здавалося, що 20км набережної наc більше ушатали ніж 20км підйому. Вже хотілося швидше приїхати у табір, тим паче, що діло йшло до вечора. Коли ми приїхали до наметів, велокомп'ютер показував 90км. Оце так день відпочинку враховуючи ще кілометр набору висоти. Сєка з Вовою вже були на місці, почувалися вони не краще нашого. Що цікаво, що вони теж залишились не в захваті від ділянки Котор-Рісан, та ще й оминули Піраст по "об'їзній", щоб швидше було. Сьогодні мені навіть прийшлось готувати вечерю, здається вперше за похід :), тому як у Вови навіть для цього не було настрою.
День знову завершувався у Трамантані за розмовами з рідними і чашечкою кави. 


Довідкова інформація:
Дистанція: 90км

Немає коментарів:

Дописати коментар