Прокинулися ми сьогодні в 6 годин. А все через те, що Вова всіх розвів, і вказав час по нашому, а не по місцевому. Але ніхто на нього не образився, виспались ми добре. Поки сонце ще не вийшло із-за гір ми оглянули місцевість, пофотографувались і навіть знайшли ще трохи затінку, щоб поснідати. Як же ж добре рано вставати, в 8 годин ми вже були готові рушати.
Їхати вздовж узбережжя досить приємно. Коли хочеш можна скупатись (якщо, звісно, не ліньки скидувати зайвий раз висоту), та й перепади висот не дуже великі. Зліва - гори, справа -море, по дорозі курортні містечка. Першим була Будва. Ми заїхали покупатись, погуляти по старому місту і знайти вай-фай. Що дивно, саме з купанням у нас виникли найбільші проблеми, а точніше ми самі собі їх створили, відмовившись від облаштованих пляжів, полізли у воду під стінами замку. На дні на нас чекала величезна кількість ось таких колючих створінь
Добре, що хоч вода кристально чиста, їх усіх видно, але їх було стільки, що ходити по дну було надзвичайно проблематично. В результаті не один поколений палець, деякі голки прийшлось діставати хірургічним шляхом :). На згадку про себе Влад залишив на цьому місці плавки, що стало вже другою втратою за день, який тільки-но почався (першою була кришечка від фотоапарату на місці зйомки першої фото даного поста).
Будва стала першим містом яке ми відвідали на шляху і справила непогане враження: багато квітучих дерев, вузенькі і колоритні вулички старого міста і однакові червоні дахи на будинках.
Як виявилось усі ці ознаки притаманні більшості містечкам на узбережжі, які ми проїжджали.
А картинку подібного плану, мабуть, мало хто не бачив, якщо хоч щось дивився про Чорногорію.
Це острів Светі-Стефан. Вікіпедія пише, що колись тут було звичайне риболовецьке містечко, а потім в 1950-х роках жителів з нього виселили і зробили крутий приватний готель. Він діє і до сьогоднішнього часу. На територію готелю звичайних туристів не пускають, чим дуже засмутили Сєку. Не знаю, що саме він хотів там побачити, але злий він на них до цих пір.
На острів не попали, зате гарненько скупалися біля нього. З пляжами проблем не було, ніхто з нас ніякої плати не вимагав.
Дуже гарним парком проїжджали до острова. Краса і затінок, те що треба у спекотну погоду, навіть джерело зустрілось. На жаль, не зробили жодної фотогафії. Зате є декілька світлин газончиків перед самим островом
Це все добре, але з одними купаннями далеко не заїдеш. Час був вже обідній і ми переключились на іншу хвилю - щоб це з'їсти і де це купити, а потім і де це знайти тінь для обіду.
Щодо харчів проблем з ними не було. То інжир з дерева, то морозиво у магазинчику при дорозі. Але треба було шукати щось серйозніше, тому прийшлось спуститись у Петровац. Знайшли ми вже знайомий маркет Voli, в якому можна було купити що хочеш. Сьогодні на обід у нас йогурт ala кефір, хліб з паштетом і випічка з творогом.
До цього часу їхалось досить непогано, хоч і рівних ділянок на шляху особливо не зустрічалось. Після ж обіду почався затяжний підйом. 4 км вгору по такій жарі далися не легко. І це лише 200м набору. З жахом думали про майбутні гори. Це був свого роду перевал, після якого ми плавно спускалися знову до моря.
В місто Бар - кінцеву точку сьогоднішнього маршруту ми приїхали досить рано, в 17 годин і одразу поїхали на залізничний вокзал. Саме звідси завтра в 5годин ранку ми по плану відправлялись потягом на північ. Касирша, яка непогано говорила англійською, пояснила, що квитки треба брати завтра перед від'їздом. То ж маючи ще час ми скупилися продуктів на вечір і на ранок та попрямували оглядати порт і купатись.
Час спливав досить швидко, треба було ще щось вирішити з місцем ночівлі. Ми повернулись в район вокзалу і шукали де перейти колії, щоб рухатись в район пагорбів за містом, як в голову прийшла шалена думка заночувати на коліях, а точніше між ними. Бар - це крайня станція, такий собі тупік. Від самої станції колії йдуть у депо і порт. І між коліями був такий собі острівець. На вулиці вже темніло, а звідси до вокзалу так близько, не прийдеться зранку тратити час на добирання. То ж, хоч це було і стрьомно, але намети розклали саме тут. Підкупало ще й те, що нам вставати в 4 ранку, коли ще темно, тож навряд хто нас тут потурбує. Ось так, під звуки локомотивів, без ліхтариків, сміючись над тим як Сєка ледве доїдав арбуз, який ми згодились купити, за умови, що він його буде везти, закінчувався повноцінний велодень у Чорногорії.
Справочна інформація:
Дистанція: 52км
А картинку подібного плану, мабуть, мало хто не бачив, якщо хоч щось дивився про Чорногорію.
На острів не попали, зате гарненько скупалися біля нього. З пляжами проблем не було, ніхто з нас ніякої плати не вимагав.
Дуже гарним парком проїжджали до острова. Краса і затінок, те що треба у спекотну погоду, навіть джерело зустрілось. На жаль, не зробили жодної фотогафії. Зате є декілька світлин газончиків перед самим островом
Це все добре, але з одними купаннями далеко не заїдеш. Час був вже обідній і ми переключились на іншу хвилю - щоб це з'їсти і де це купити, а потім і де це знайти тінь для обіду.
Щодо харчів проблем з ними не було. То інжир з дерева, то морозиво у магазинчику при дорозі. Але треба було шукати щось серйозніше, тому прийшлось спуститись у Петровац. Знайшли ми вже знайомий маркет Voli, в якому можна було купити що хочеш. Сьогодні на обід у нас йогурт ala кефір, хліб з паштетом і випічка з творогом.
До цього часу їхалось досить непогано, хоч і рівних ділянок на шляху особливо не зустрічалось. Після ж обіду почався затяжний підйом. 4 км вгору по такій жарі далися не легко. І це лише 200м набору. З жахом думали про майбутні гори. Це був свого роду перевал, після якого ми плавно спускалися знову до моря.
В місто Бар - кінцеву точку сьогоднішнього маршруту ми приїхали досить рано, в 17 годин і одразу поїхали на залізничний вокзал. Саме звідси завтра в 5годин ранку ми по плану відправлялись потягом на північ. Касирша, яка непогано говорила англійською, пояснила, що квитки треба брати завтра перед від'їздом. То ж маючи ще час ми скупилися продуктів на вечір і на ранок та попрямували оглядати порт і купатись.
Час спливав досить швидко, треба було ще щось вирішити з місцем ночівлі. Ми повернулись в район вокзалу і шукали де перейти колії, щоб рухатись в район пагорбів за містом, як в голову прийшла шалена думка заночувати на коліях, а точніше між ними. Бар - це крайня станція, такий собі тупік. Від самої станції колії йдуть у депо і порт. І між коліями був такий собі острівець. На вулиці вже темніло, а звідси до вокзалу так близько, не прийдеться зранку тратити час на добирання. То ж, хоч це було і стрьомно, але намети розклали саме тут. Підкупало ще й те, що нам вставати в 4 ранку, коли ще темно, тож навряд хто нас тут потурбує. Ось так, під звуки локомотивів, без ліхтариків, сміючись над тим як Сєка ледве доїдав арбуз, який ми згодились купити, за умови, що він його буде везти, закінчувався повноцінний велодень у Чорногорії.
Справочна інформація:
Дистанція: 52км
Немає коментарів:
Дописати коментар